Гарпер Лі "Убити пересмішника"

Сучасна американська письменниця Гарпер Лі (народилася 1927 року) за фахом юрист. І герої її роману так чи інакше зв'язані з боротьбою за права кожної чесної людини — незалежно від кольору її шкіри — за право на спокійне життя, на працю, відпочинок. 
Адвокат Аттікус Фінч, справедлива і чесна людина, не тільки захищає ці права на суді, він намагається прищеплювати своїм землякам і передусім молоді почуття поваги до людських прав. Він виховує своїх дітей чесними і мужніми, непримиренними до будь-якого пригноблення людини людиною, до всякого насильства і несправедливості. 
Дія твору розгортається в невеличкому американському містечку у середині 30-х років, але проблеми, порушені в ньому, виходять далеко за межі цього містечка, вони набувають загальнолюдського значення. Вони не застаріли й сьогодні. 
Роман «Убити пересмішника...» перекладено більш як на десять мов світу. 

Цитати

•  Юристи, певно, теж були колись дітьми
• Я не любила читати, аж поки не злякалася думки, що все це може скінчитися. Припустімо, вам не подобпється дихати, а спробуйте-но не дихати
• Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима. (…) … поки не влізеш у її шкіру і не походиш в ній.^[3] — Аттікус
• …) це справді погано. Та коли чоловік, одержавши грошову допомогу, пропиває її, діти його плачуть, бо вони голодні, то думаю, що у нашому округу не знайдеться землевласника, який пошкодував би для них дичину, навіть якщо б їхній батько здобув її незаконно. (…) такий уже він є, і ніщо його не змінить. Сподіваюся, ти розумієш, що діти тут не винні?
• (…) одначе, плентаючись у ярмі педагогічної системи Мейкомбського округу, відчувала, що мене обкрадають. Хоч я й не розуміла, що до чого, кому потрібні дванадцять років безпросвітної нудьги в школі
• Шостий клас сподобався Джемові з самого початку; він захопився короткою історією Єгипту та, бувало, немало дивував мене, зображуючи єгиптян: випрямиться, мов жердина, і йде — одну руку витягне вперед, другу — закладе за спину, ступні ставить одна за одною. Твердив, що саме так ходили єгиптяни. Незрозуміло тоді, зауважила я, як вони могли щось робити; і Джем пояснив, що вони зробили набагато більше, ніж американці: винайшли туалетний папір і вічне базальмування. Що б з нами сталося, якби не вони? Аттікус сказав мені: відкинь прикметники, і залишаться факти
• (…) коли дитина щось питає, ради бога, поясни їй. Не треба викручуватися. Діти це діти, вони швидше, ніж дорослі, помічають, коли ми починаємо ухилятися, це їх тільки збиває з пантелику
• Всі діти — рано чи пізно — захоплюються лайливими словами, а потім, коли бачать, що на них не зважають, це захоплення минає. Не минає запальність
• Нормальні люди ніколи не пишаються своїми талантом
• Це їхнє право, і їхню думку треба поважати (…). Але для того, щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшост
• Я хотів, щоб ти уважніше придивився до неї, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, щоб переконався, що не обов'язково мати в руках рушницю. Справжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш
• …) чоловікам мистецтво витонченного виховання непідвладне — тут потрібна жінка
• (...)перш ніж подивитися на когось, Джем завжди дивиться на мене, а я намагаюсь жити так, щоб мені не соромно було подивитися в очі синові...Якщо зараз я дозволю собі щось таке, то вже не зможу, як раніше, спокійно зустріти його погляд, отже, я втрачу сина.